Віце-президент Агентства з відновлюваної енергетики Андрій Конеченков, 49 років, каже, що проблему сміттєзвалищ частково можна було б вирішити збиранням метану на них.
Наскільки поширене у світі використання нетрадиційної енергетики?
— Загалом, енергія сонця чи вітру традиційніша для людства, ніж вугілля чи нафта. У ХVІІІ — ХІХ століттях в Україні працювало майже тисяча вітрових млинів. А першим сонячним колектором була мотузка, де первісні люди висушували шкури вбитих звірів.
Зараз 18 відсотків енергії у світі дають відновлювальні джерела. 16 з них — біопаливо. Спалюють деревину й солому. Вітроенергетика дає процент світової електроенергії. Цього достатньо для потреб таких країн, як Франція чи Німеччина. Не кажучи вже про Україну.
Як почалося використання відновлюваних джерел енергії?
— У європейських країнах — із фермерських господарств. Почали робити котли й спалювати для виробництва тепла солому, встановлювати невеликі вітроагрегати чи віддавати землю в оренду під вітроелектростанції. Сонячні колектори встановлювали для облаштування у своїх оселях гарячого водопостачання. Нині в Австрії загальна площа таких колекторів — 3 мільйони квадратних метрів. Для селянина платити 1000 доларів за тисячу кубів газу дорого. Такий великий тариф установлено для стимулювання сіл і малих міст до використання енергії довкілля.
Процес активного переходу на відновлювальні джерела розпочали після нафтової кризи 1973 року, коли барель коштував понад 100 доларів. Тоді американська валюта мала зовсім іншу вартість, і це був відчутний удар по економіці розвинутих країн. Україні теж варто щось робити. Нині купуємо газ по 230 доларів за тисячу кубометрів. Гадаю, наступного року дійдемо до європейської ціни.
У Данії шість відсотків енергії отримують за рахунок спалювання соломи й деревини. А в нас щорічно виробляють 25–27 мільйонів тонн соломи. З них три спалюють на ланах. Водночас купуємо дорогущий природний газ. Хоча зрозуміло, що дуже важко селянинові чи фермеру знайти 130 тисяч гривень на котел для спалювання соломи.
Які маємо можливості для отримання енергії сонця?
— Сьогодні найрозвиненіша фотоелектрична промисловість, тобто перетворення світлової енергії на електричну. Київський завод ”Квазар” виробляє приблизно сім відсотків світового обсягу фотоелементів для таких панелей. Є ще завод у Маріуполі. Але 99 процентів своєї продукції вони продають у Європу.
А у використанні сонячної енергії маємо вдалий досвід Австрії чи північної Швеції, де сонця значно менше, ніж у нас. На дахах установлюють сонячні колектори, які з квітня по жовтень забезпечують будинки гарячою водою і, частково, опаленням. Причому не тільки в селах, а й у містах на багатоповерхівках. Ці системи досить дешеві й швидко окуповуються. З вечора до ранку за рахунок сонця можна користуватися гарячою водою. А якщо його немає, тоді використовувати електрику, газ чи камін.
У Криму сонячні панелі встановлюють поки що лише у приватних готелях. Бо ж клієнти хочуть мати гарячу воду постійно, а не дві години на добу.
У нас чимало звалищ, де виділяється метан. Чи можна його збирати?
— Метан у 24 рази шкідливіший для довкілля, ніж двоокис вуглецю. Зараз проводять дослідження щодо можливості збору його зі звалищ побутових відходів — у Ялті, Чернігові, Чернівцях та Луганську. В Україні біогазу більше, ніж у Європі. Ми не сортуємо відходів, тому на наших сміттєзвалищах багато органіки.
Збирання метану дасть змогу вирішити купу проблем. Не буде смороду від звалищ, самозаймань сміття, а зібраний газ стане додатковим енергоресурсом.
Я був під Гамбургом на колишньому звалищі площею в кілька гектарів. Там пробурили свердловини й уставили перфоровані труби, з’єднали їх в колекторну систему. Збирають біогаз, який виходить зі звалища протягом 20–25 років. Використовують його для вироблення електроенергії. А зверху зробили галявину, посадили траву й установили фотоелектричні панелі. Отримали енергогенеруючий об’єкт. Невеликий, але село на 300 будинків може повністю забезпечити електроенергією.
Чи може біоенергетика стати альтернативою природному газу?
— Майже 20 мільярдів кубів природного газу ми можемо заощадити через використання відходів деревини, соломи, виробленням біогазу. Саме стільки газу щороку купуємо в Росії, решту — у Туркменістані. Вийти на таку цифру можна за 15 років.
|
