Україна здатна ефективно використовувати нергію вітру в окремих зонах при середньорічній швидкості вітру понад 4-5 м/с. Такі швидкості, достатні для будівництва ВЕС мають: Хмельницька і Волинська області, Азово-Чорноморське узбережжя (Донецька і Херсонська), зони на Кіровоградщині та Дніпропетровщині, вітрові зони в Харківській області, Криму (Керченський і Тарханкутський півострови, окрайка Ай-Петринської яйли, повернута до Чорного моря), Карпатах.
До речі, реальний вітропотенціал України вдалося встановити завдяки
дослідженням інститутів НАНУ. Складений навіть прогноз підвищення цього
потенціалу на території країни, який цілком підтверджує доцільність
розпочатої програми будівництва ВЕС.
У світі Україна займає 14 місце за встановленою потужністю вітроагрегатів.
Тоді як Росія - лише 34-те. У переліку вітроагрегатів, що використовуються
в Росії, залежно від їхніх споживчих якостей перше місце займають агрегат
USW 56-100 (виготовляється на Південному машинобудівному заводі -ПМЗ) і
АВЕ-250С (спільна українсько-російська розробка, виробництво - ПМЗ). Росія
поки що не поспішає будувати ВЕС з агрегатами більшої потужності, і для
цього існує ряд об`єктивних причин.
Україна також іде поетапним шляхом. Спочатку було налагоджено серійне
виробництво USW 56-100 (максимальна потужність 107,5 квт). У США таких
експлуатується кілька тисяч. При серійному виробництві на ПМЗ розроблена і
впроваджена нормативна база щодо вітроенергетики, впроваджені нові для
країни технології. Набуто практичного досвіду будівництва ВЕС. За час
експлуатації USW 56-100 в Україні складена реальна карта її
вітропотенціалу. Справді не буває поганих вітроагрегатів, бувають
неправильно вибрані ділянки вітрополя.
Усі без винятку українські ВЕС (Донузлавська, Сакська, Новоазовська,
Тарханкутська, Трускавецька) оснащуються ліцензійними вітроагрегатами,
виготовленими Південним машинобудівним заводом, і перебувають на етапі
будівництва. На цьому ліцензійному обладнанні досягнута вартість
виробництва вітрової електроенергії на світовому рівні - чотири центи за
кіловат. Жодна інша електростанція (ГЕС, ТЕС, АЕС) не виробляє
електроенергії до повного завершення будівництва, позаяк рентабельність і
прибутковість досягаються лише при експлуатації 100 відсотків їхньої
проектної потужності. До того ж у вартість виробництва електроенергії на
ГЕС, ТЕС, АЕС не входять затрати, пов`язані з затопленням заплав річок,
витрати на утилізацію золи, збереження і переробку ядерних відходів.
Інший виробник вітроагрегатів в Україні, крім ПМЗ, навряд чи буде. Не всі
заводи можуть випускати подібне устаткування. Досвід `Південмашу` щодо
створення стратегічних і космічних ракет дає йому змогу переходити сьогодні
до потужніших агрегатів (Т-600). Завдяки наявності необхідного устаткування
в Дніпропетровську налагоджений випуск багатометрових металевих веж і
лопатей для цих вітроагрегатів. У 2007 році планується освоєння їхнього
серійного виробництва. Перші Т-600 вже виготовлені і встановлені на
українських ВЕС. До речі, ПМЗ випускатиме не більше восьми агрегатів на
місяць.
Шістсоткіловатник бельгійської фірми `Турбовіндс` - надсучасна розробка. За
рік експлуатації в Бельгії, вони у своєму класі потужності були визнані
найкращими в Європі. Спільне підприємство `Уінденерго` - основний виробник
українських вітроагрегатів і будівельник ВЕС в Україні, планує за
результатами експлуатації Т-600 перейти на агрегати потужністю кілька
мегават.
Просте копіювання світового досвіду вітроенергетики і його тиражування в
Україні неможливе. Так, у перших USW 56-100 американського виробництва, що
використовувались в Україні, автоматика постійно виключала систему,
повідомляючи про аварію в мережі - так вітроагрегат сприймав нестабільну
українську електромережу.
Власне, розвивається вітроенергетика в Україні завдяки злагодженій роботі
Міжвідомчої ради з питань будівництва ВЕС. Міжвідомче управління не дає
змоги витрачати бюджетні ресурси не за призначенням, що дратує тих, хто
хоче швидко `освоїти` ці кошти. Останні давно закликають відібрати гроші у
вітчизняних виробників вітроагрегатів і купувати їх за кордоном.
І якщо авторам згаданої вище статті `добре відомо, що інтерес німецької
сторони до спільного чесного бізнесу у Україні в сфері вітроенергетики не
зменшився`, і ця сторона готова `залучити мільярдні інвестиції`, то вперед,
добродії! Здійсніть шляхетну справу, так гарно описану вами: виробивши
вітроелектроенергії на 4,5-5,5 млн кВт/годин на рік, скоротіть на 30-40
відсотків капітальні витрати на будівництво ВЕС, зменшіть собівартість
виробництва електроенергії. Але для цього бюджетні засоби не потрібні, бо
їх значно менше, ніж обіцяних мільярдних інвестицій.
Водночас врахуйте, що немає поки що в єдиній енергетичній мережі України
необхідної інфраструктури для прийому обіцяних вами додаткових мільйонів
кіловат/годин на рік, немає і системи підтримки стабільної частоти в
мережах при досягненні виробництва вітрової електроенергії рівня 10
відсотків від загального обсягу через нестабільність самого вітру
(регулюється частота при обсягах до 6 відсотків), коли генератори починають
працювати в режимі моторів для зняття піків надвиробництва. Відсутні й
додаткові потужності для компенсації спаду виробництва вітрової
електроенергії протягом доби.
Хочеться також нагадати авторам статті, що розгортання виробництва
вітроагрегатів на `Південмаші` сприяло і продовжує сприяти збереженню цього
унікального ракетного заводу, який після набуття Україною незалежності
припинив випуск міжконтинентальних балістичних ракет (до ста на рік) і нині
виготовляє щороку 8-10 неперевершених у світі космічних носіїв `Зеніт`. А
це візитка і престиж України - за підсумками минулого року українські носії
вийшли на третє місце у світі за кількістю запусків у космос.
Вітроенергетичне та ракетне виробництво існують на ПМЗ паралельно,
підтримуючи і доповнюючи одне одного, забезпечуючи робочими місцями тисячі
людей.
Програма будівництва ВЕС в Україні - успішний приклад реальної підтримки
вітчизняного виробника, диверсифікації джерел електроенергії, проведення
грамотної соціальної програми, державного підходу в промисловій політиці
країни.
Будівництво ВЕС іде за планом і не є панацеєю від усіх енергетичних лих,
адже вітроенергетика дає поки що менше одного відсотка електроенергії. Але
це погляд у майбутнє. Це екологічно чиста енергія та відповідність
європейським нормам і стандартам. |
